Не потрібно злити суддю

Не потрібно злити суддю

«Не потрібно злити суддю …»
«Ось суддя розсердиться і дасть нам по повній …»
«Якби ми не розлютили суддю, то дав би умовно …»
«Суддя навіть не вислухав наших свідків, тому що адвокат так сильно його розлютив, що той кричав і слюні долітали до присутніх в залі …»
Безумовно міркувати на цю тему доводиться усвідомлюючи те, що переважна більшість суддів в нашій системі правосуддя, м’яко кажучи, люди не зовсім пристойні, трапляються винятки, але це дійсно виключення. На мою скромну думку, сформованому за більш ніж 20 років роботи, якщо абстрактно вважати в процентному співвідношенні (більше практики звичайно по Києву та Київській області), то всього 3-5% з усіх суддів абсолютно порядні і гідні представники своєї професії, ще 15 20% – умовно порядні, які вибираючи між дружній проханням прокуратури або місцевої міліції якось напружують звивини, намагаються влаштувати в розумі змагання між законністю, справедливістю і особистими зобов’язаннями і вряди-годи все ж приймають правильні рішення. Решта переважна більшість – повні моральні виродки. У них тільки бізнес, у відносинах з прокурорами, міліцією і СБУ – тільки бізнес і трохи особистого, з адвокатами – тільки бізнес. Але зараз не про це, злити суддю або не злити – ось в чому питання!
На мій погляд, формула цих відносин наступна:
Завдання адвоката максимально усунутися від особистих відносин з суддею і сторонами. Головне – це переконати суддю в правильності тлумачення обставин справи саме захистом. Ця переконаність формується виключно за допомогою сукупності доказів, здобутих захистом, а також аргументована критика доказів обвинувачення або опонентів. Якщо докази захисту бездоганні, то нам байдуже настрій судді, нехай хоч лусне від своєї злості, а потім болісно відновлює свої нервові клітини.
Є ще один критерій змагання між суддею та адвокатом, який визначає настрій судді, процесу і як результат – справедливе рішення у справі – професійна творча дуель між судом і адвокатом. Так, саме між судом і адвокатом а не між адвокатом і звинуваченням. Доречно твердження про те, що судді, як учаснику державної машини найчастіше більше імпонує прокурор. У цій дуелі не може бути переможця і переможеного, в ній переможець – верховенство закону і справедливості. Суддя ні куди не дінеться і буде поважати адвоката, перш за все, віддаючи собі звіт в тому, що перед ним професіонал. У двох словах не скажеш, суддю і процес потрібно відчувати, жити їм, спираючись не на настрої а на винятковості кожного конкретного судового процесу.
«Головне не суворість покарання, а його невідворотність». Саме цей принцип я використовую у своїй роботі. Суддя, яка не вперше розглядає справу за моєї участі, достовірно знає, що будь-яке його зневага до закону негайно отримає адекватну зворотну реакцію з мого боку і вона буде безкомпромісною.
Чи доречні емоції? Так. Але дуже виважено і дозовано. Ні в якому разі в ході суперечок з іншою стороною (подобається мені це слово), а тим більше з судом. Але для правильної розстановки акцентів на своїх доказах – це корисно.
Є кілька суддів в Києві, які славляться як відверті беззаконня, звичайно, не буду називати прізвища. Вони – мої улюбленці. Якось раз клієнти запитали: «А що відбувається, чому всіх колишніх адвокатів вона буквально за людей не вважала, а з Вами як ніби підмінили?» Тоді я відповів, що 10 років тому ми вже з нею, з суддею, стикалися в «непримиренної битві» і з тих пір вона навіть не починає. Перемогла правда.

Залишити відповідь